Реферат на тему Формування комунікативної компетентності

Відділ освіти

Снігурівської райдержадміністрації

Снігурівський районний методичний кабінет

Новокиївська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Особливості формування комунікативної компетентності на уроках української мови та літературного читання

                        

                                                            Щербина Олена Миколаївна

                                                                                                         учитель початкових класів

                                                                                                          старший учитель

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність комунікативної компетентності…………………………………….5

2. Формування комунікативної компетентності учнів  –  одна з умов становлення особистості молодшого школяра……………………............……8

3. Особливості формування комунікативної компетентності на уроках української мови та літературного читання……………………………………10

Висновки……………………………………………………………………...…17

Список використаної літератури………………………………………...…..18

Додатки……………………………………………………………………..…...19

                                               Вступ

         Сьогодні вчитель початкової школи повинен не тільки давати знання, уміння, навички, а, в першу чергу, створювати передумови для розвитку учня як гармонійної особистості, спроможної успішно навчатися в основній школі.  В. О. Сухомлинський писав: «Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його здійсненні – ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою».[10]

         Робота присвячена одній із найцікавіших та найактуальніших тем –

 формуванню і розвитку комунікативної компетентності учнів початкових класів. У роботі, що пропонується вашій увазі, окреслені різноманітні методи і підходи до розвитку у дітей  комунікативної компетентності, виділені механізми процесу їх формування, форми і методи залучення учнів до творчої діяльності.

        Актуальність проблеми обумовлена тим, що одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

         Мета: проаналізувати психолого-педагогічні умови формування комунікативної компетентності молодших школярів.

        Завдання:

- опрацювати нормативні документи, науково-методичну літературу з проблеми реалізації компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі початкової школи;

- розкрити сутність комунікативної компетентності учнів молодших класів;

- розробити педагогічні правила-поради щодо формування комунікативної компетентності учнів засобом інтерактивних ігор.

         Завдання учителя початкових класів підготовити дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто виявити творчий потенціал учнів, створити умови для розвитку творчої особистості, яка вміє формувати власну думку, розв’язувати проблеми, здатна самостійно займатися власною освітою.

1.     Сутність комунікативної компетентності.

      Початок ХХІ століття означений складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, здатного не лише дати адекватну оцінку неоднозначним трансформаційним процесам, а й зазирнути в майбутнє.

         Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя. Школа має стати не підготовчим етапом до життя, а самим життям; сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя гармонізації і гуманізації взаємин між учнями і педагогами, школою і родиною на основі ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомлення вибору особистістю життєвого шляху.

          У період реформування початкової школи й онов­лення її змісту відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мов­лення у молодшого школяра, формування його кому­нікативної компетентності.

           Мета розвитку комунікативної компетентності — формування культури усного та писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження. Компетентне ставлення особистості до життя – означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності: володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; відповідальне ставлення до свого життя й здоров’я!

           Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями:

 - швидко адаптуватися і діяти в нестандартних ситуаціях; 

  - критично мислити;

 - бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти    працювати в команді;

- уміти добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

- бути здатним до вибору альтернатив, які пропонує сучасне життя;

- вміти планувати стратегію життя, визначати своє кредо і свій стиль.

            Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої.

Компетентність — специфічна здатність, яка дає змогу активно розв'язувати проблеми, що виникають у реальних ситуаціях життя. Вона формується в процесі навчання і виховання не лише в школі, а й під впливом сім'ї, друзів, роботи, соціуму, культури тощо. Тому реалізація компетентнісного підходу залежить від освітньо-культурної ситуації, у якій живе і розвивається школяр.

           Велику увагу розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів приділяли та приділяють відомі науковці та педагоги. Зокрема, JI. С. Виготський зазначав, що цінність діалогічної конструкції у її природності щодо емоцій, жестів, коротких та швидких відповідей, а монологічної — у художній забарвленості, лексичному, синтаксичному збагаченні, вияві особистого бачення. [2]    

          «Мовна особистість, — підкреслює М. С. Вашуленко, — це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії, той, хто привласнює мову, для того мова є мовленням. Мовна особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона її може використовувати». [1, с. 8]

      Сучасні вчені М.Вашуленко, О.Савченко, Л.Федоренко виступили за перебудову шкільного курсу мови з урахуванням особистісно-діяльнісного підходу до її вивчення. Тому нові державні стандарти початкової загальної освіти вже розроб­лялися на компетентністній основі.

Компетенція - добра обізнаність із чим-небудь. (Отже, компетентний — це той, хто має достатні знання в якій-небудь галузі; який із чим-небудь до­бре обізнаний, тямущий).

             Початкова освіта як складова загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших школярів і повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності «через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, умінь і навичок здорового способу життя... Діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці в різних видах діяльності, са­мовираження в творчих видах завдань» [4]. Саме в початковій школі відбувається становлення основ життєвої компетентності особистості, базових життєвих компетенцій.

           Можна визначити такі завдання,  що стоять перед початковою школою в  роботі над формуванням життєвих компетенцій:

- діагностика особистості учня, виховного потенціалу та стосунків у його сім'ї;

- адаптація учня до шкільного середовища, розвиток його позитивних якостей та корекція вад;

- засвоєння учнями (самостійне, творче) основних елементарних шкільних знань, умінь, навичок.

           Сучасна школа повинна не лише дати учням певний обсяг знань і вмінь, а й сформувати людину, здатну творчо мислити, приймати рішення, мати свою позицію, адаптуватися до умов життя, тобто бути людиною компетентною.

2.     Формування комунікативної компетентності учнів – одна з умов становлення особистості молодшого школяра

        Формування компетентності учнів — найактуальніша проблема сучасної школи. Зміст початкової мовної освіти, визначений Державним стандартом, окреслює провідною, з чотирьох визначених, мовленнєву лінію. Такий підхід аргументує актуальність навчання спілкуванню з акцентом на формування мовленнєвих, зокрема комунікативних, умінь учнів, яке ускладнене через:

  — бідність мовлення учнів та низькою культурою спілкування на фоні багатства і краси української мови;

 — недостатність використання материнської мови, малих фольклорних   жанрів у розвитку навичок говоріння малюка;

— обмеженість родинного спілкування з дитиною;

— домінування мовлення вчителя на уроках;

— заміну живого спілкування з дитиною ЗМІ та інформаційними технологіями.

             У школі треба створювати умови для формування і розвитку комунікативної компетентності й творчих здібностей учнів. Тому, дитина має право бути співавтором уроку.

             Вчителі перебувають в постійному пошуку форм і методів, які б допомагали школярам навчатись учитися, сприяли розвитку, самопізнанню, становленню дитини. Вміння вчителів спрямовані не лише на контроль знань та вмінь школярів, а на діагностику їх діяльності й розвитку.

            Максимально ефективною є інтерактивна модель уроку, що дає змогу інтенсифікувати процес навчання, забезпечити особистісно орієнтований підхід, змоделювати життєві ситуації, створити атмосферу співпраці, творчих взаємин у навчанні. Робота з розв’язання проблеми дає змогу проводити нетрадиційні уроки (ділові ігри, творчі звіти, конкурси, інтегровані  уроки).

Застосовування інформаційно-комунікативних технологій заставляє дітей думати, творити, вирішувати проблемні ситуації.

Вчителі реалізують  мовний  кодекс В. О. Сухомлинського: формування вже зі шкільної лави мовної особистості з високою емоційно-мовленнєвою культурою. [10]

Розвиток мовної особистості може забезпечити тільки комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови, який передбачає співвідношення різних видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання, письма.

Провідні ідеї відомих науковців, педагогів та психологів допомагають узагальнити дидактичні умови розвитку говоріння, в основу яких покладено:

—  зразкове мовлення педагогів, батьків;

—  забезпечення рівномірності у формуванні всіх видні мовленнєвої діяльності (слухання-розуміння, говоріння, читання, письма);

—  підтримання активності школяра засобами діяльнішого підходу в навчанні та вихованні;

— індивідуальний підхід до дітей, що відчувають комунікативні труднощі та мовленнєво обдарованих учнів;

—  активне використання навчально-методичного комплексу з рідної мови;

—  системний, поступальний розвиток мовлення; — використання позаурочної мовленнєвої діяльності школярів;

—  оптимізація умов навчального середовища тощо.[5, 7, 10,11,3]

            Розвиток комунікативних умінь школярів слід розпочинати з розвитку власних мовленнєвих можливостей педагога. У стосунках з вихованцями повсякчас проявляти коректність, доброзичливість, всіляко уникати категоричних тверджень.

В.О. Сухомлинський  писав: «Все сучасне виховання, спрямоване на те, щоб дитина була зручною, послідовно, крок за кроком, прагне приспати, пригнітити, знищити усе, що є волею і свободою дитини, стійкістю її духу, силою її вимог. Ввічлива, слухняна, хороша, зручна, але й гадки не має про те, що стане безвольною і життєво безпорадною». [10, с. 260]

3.     Особливості формування комунікативної компетентності на уроках української мови та літературного читання

         Спілкування, діалог учителя з учнем на уроці обумовлені навчальною необхідністю. Діти копіюють манеру вчителя ставити запитання, його міміку, жести. Тому ми повинні слідкувати за собою на уроці, бо є зразком для своїх учнів. Виступаючи одного разу з доповіддю, Я. Корчак про­демонстрував серце дитини, яка злякалась. Присутні побачили на екрані, як прискорено забилось малень­ке сердечко. А відомий педагог і педіатр звернувся до всіх зі словами: «Дивіться і запам'ятовуйте. Тоді, коли гніваєтесь і коли стомились, коли діти стають не стерп ними, коли уривається терпець, коли ви сердитесь і кричите, і коли ви в нападі гніву хочете покарати, згадайте, що так реагує серце вашої дитини».

          Ось чому, про що б не говорив учитель з дітьми на уроці, він має знаходити найточніше і найсправедливіше слово. Ми не повинні забувати, що учні переймають від нас грубість, нерозбірливість у висловлюваннях, багатослівність, словесні штампи. Нехай вони вчаться у нас точності, доступності, конкретності, виразності мовлення.

Використання можливостей навчально-методичного комплексу уроків рідної мови розпочинаємо за матеріалами букваря розвиваючи уміння:

— переказувати сюжетні тексти;

— інсценізувати тексти, що містять діалоги;

— підбирати заголовок;

— формулювати запитання;

— виразно читати напам’ять вірші.

На уроках розвитку зв’язного мовлення вчимо дітей:

-  складати зв’язне висловлювання, рухаючись від частин до цілого;

-  створювати міні-твори за аналогією — калькуванням.

Розвиваючи зв’язне мовлення, підтримуємо впевненість дітей у власні можливості — створення у співпраці плану, і синонімічних рядів; добір художніх засобів виразності; узгодження часових форм дієслів; користування алгоритмами, словниками; консультації з однокласниками та вчителем.

         На уроках читання мовленнєвий розвиток будується зі складових, визначених сучасним дидактом О. Я. Савченко. Починаючи з 2 класу можна практикувати проведення уроків-діалогів.

         В.Сухомлинський неодноразово писав, що гарний учитель робить усе, щоб в учнів з'являлись на уроці запитання — «вузлики знань». [8, том 4, ст.223] Уміння запитувати притаманне дітям від природи. Наше завдання — викликати бажання ставити запитан­ня свідомо, в різних формах, про конкретний об'єкт чи його властивості, розширити вміння учнів отримувати пояснення дорослих про невідоме.

         Ефективними на уроках є такі види вправ: переказ прочитаного, стислий і поширений опис добре відомих предметів, продовження розповіді, поширення речень, словесне малювання картин, складання казок, невеличких оповідань, розповідей на вільну тему. Уроки націлені на те, щоб учні вміли оперувати здобутими знаннями, використовувати їх на різних рівнях власного життя.

       Таким чином:

-  прилучати школярів до живого нормативного мовлення;

-  створювати природні мовленнєві ситуації обміну враженнями;

-  вчити насолоджуватись мелодикою рідного слова.

Необхідною умовою реалізації мовленнєвого потенціалу дітей є батьківська дієвість, яку вчителі підтримують комплексно:

  — залучення до проведення годин спілкування, нестандартних уроків, свят, екскурсій;

— відвідування як відкритих, так і робочих уроків.

Тісна співпраця з батьками дає можливість реалізувати їхні комунікативні можливості — професійні, творчі, ораторські, — а також виявити досягнення та проблеми дитини-мовця, накреслити шляхи її розвитку.

          Однак, актуальним лишається запитання про те, яким чином подолати зниження мовленнєвої пильності школярів в позаурочному спілкуванні. Злободенність цієї проблеми потребує пошуку педагогом ефективних форм сприяння формуванню внутрішньої мотивації до активного використання рідної мови. Дослідження відомих педагогів, психологів і ме­тодистів XX ст., зокрема М.Вашуленка, Н.Скрипченко, В.Давидова та ін., до­вели, що розвиток навичок комунікативності сприяє покращенню навчального процесу.

         У 1-му класі діти вчаться запитувати один одного про спільні справи, про іграшки, стан здоров'я, про сім'ю, цікаві події. Перші уроки з навчання грамоти, звичайно, присвячуються культурі спілкування, словам ввічливості. Запитання до вчителя, що стосуються процесу на­вчання, мають бути правильно сформульовані. Цього треба вимагати з перших уроків. Щоб мотивувати допитливість малят, мовний матеріал повинен бути доступним і цікавим.

            Звичайно, учні хочуть знати, чому в Буратіно довгий ніс, чому Колобка з'їла Лисичка, як народився Івасик - Телесик і чому він заліз на дерево, як опинилась у будиночку гномів Білосніжка тощо. Про все це вони мають мож­ливість запитати у самих казкових героїв і отримати відповідь. Ми проводимо конкурс на найцікавіше за­питання. Переможець виконує роль казкового героя і бере участь у діалозі від його імені.

         Організувати таку роботу можна із застосуванням малюнків, реальних предметів чи осіб. Наприклад, до сюжетного малюнка «Діти у зоопарку» малята повинні скласти ланцюжок запитань. Із питальними словами я їх знайомлю з перших уроків.

         Допомагають їм фішки з такими словами: «Що...?», «Хто...?», «Які...?», «Що робить...?», «Де...?», «Куди...?», «З ким...?», «Чому...?», «Для чого...?», «На чому...?», «Про кого...?», «Кого...?», «За чим...?» та ін.

         Паралельно із навчанням дітей ставити запитання, звісно, їх треба навчати будувати на них відповіді. Діти засвоюють з перших днів, що відповідь може бути коротка і повна. Дуже важливим для розвитку дітей є створення такої атмосфери спілкування, у якій вони не боялися б сказати, що не знають відповіді на якесь запитання чи воно їм не зрозуміле.

           Учитель повинен ставити такі запитання, які для дитини створюють проблему і змушують її розв'язувати. Наприклад, на уроці математики у 2-му класі, після того як учні накреслили прямокутник із заданими сторонами ставиться запитання: «Який периметр цього прямо­кутника?» Малята заінтриговані й зацікавлені новим невідомим словом. Дуже цінною є відповідь: «Я цього ще не знаю, але хочу дізнатися». Від того, наскільки інтенсивно відбувається роз­виток діалогічного мовлення, багато в чому залежить інтелектуальний розвиток дитини.

          На вирішальну роль діалогу в розвитку творчого, продуктивного мислення вказував відомий психолог Л.Виготський, зазначаючи, що критичне мислення, зокрема потреба доведення власних тверджень і вміння обґрунтувати свою думку, з'являються у дити­ни насамперед у процесі зіткнення її власних думок з думками інших. Тому увага до цієї форми мовлення на уроках дуже важлива. Міжпредметна основа уроку забезпечує ефективність процесу формування комунікативної компетентності, бо міжпредметні зв'язки сприяють кращому розумінню навчального матеріалу, є основою формування цілісних знань дітей. Міжпредметні зв'язки найчастіше реалізовуються у процесі вивчення тем «Мова і мовлення», «Текст», «Речення». Цікаві інтегровані уроки можна провести в нетрадиційній формі: уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-зустрічі тощо. [2]

            Формуванню і розвитку комунікативної компетент­ності сприяє технологія ситуативного моделювання, до складу якої входить метод драматизації. Діти з радістю беруть участь у різних постановках, які проводяться не тільки на уроках української мови та літературного читання, а й у позакласній роботі з предмета. На думку вчителів, саме постановки-мініатюри не тільки допомагають молодшим школя­рам проявити свої акторські здібності, а й формують уміння і навички комунікативної взаємодії не тільки засобами мови, а й жестами, мімікою, інтонацією; розвивають мислення і пам'ять, а головне — забез­печують необхідні умови для розвитку мовлення, його виразності та емоційності, формують естетичний смак. 

       З метою розвитку мовленнєвої компетентності на уроках української мови використовуємо ігрові тех­нології, зокрема моделюються мовленнєві ігрові ситуації. Використання сюжетно-рольових ігор спонукає учнів до імпровізованих висловлювань. У процесі ігрової діяльності доцільно використовувати картини відомих художників, ілюстрації до текстів, власні спостереження дітей тощо, які виступають основою для створення текстів, зв'язних розповідей (усних та письмових).

           Діалог і монолог — форми мовленнєвої діяльності. Але діалог є основною,    домінуючою формою мовлен­ня, адже використовується на рівні побутового і гро­мадського повсякдення. «Культурне діалогічне мовлення — невід'ємна складова комунікативної компетентності молодших школярів, що передбачає не тільки збагачення слов­никового запасу учня формами мовного етикету, си­нонімами, антонімами, образними словами тощо, а й набуття вміння варіювати  інтонації відповідно мовленнєвої ситуації.»[6]   

1. Інсценування казок, у яких діалог можна повто­рити кілька разів.

Наведемо приклад.

   Рукавичка Українська народна казка

Автор. Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От   біжить мишка - шкряботушка, влізла в ту рукавичку та й каже.

Мишка - шкряботушка. Тут я буду жити.

Автор. Коли це жабка-скрекотушка плигає та й питає.

Жабка-скрекотушка. А хто, хто в цій рукавичці живе?

Мишка - шкряботушка. Я — Мишка - шкряботуш­ка. А ти хто?

Жабка-скрекотушка. Я — Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

Мишка - шкряботушка. Іди!

Завдання: продовжити казку (Зайчик-побігайчик, Лисичка-сестричка,                  Вовчик-братик, Кабан - іклан, Ведмідь - набрідь).

4.     Вправи на відтворення діалогів (в особах).

 Стара тополя

Росте край дороги стара-престара тополя.

Восени і взимку тривожно шумлять її голі віти.

Навесні вкри­вається вона зеленим листям.

—Скажіть, дідусю, скільки років нашій тополі?

—Напевно, немало. Багато часу промайнуло.

—Хто її посадив?

—Добра людина посадила тополю.

—Напевно, ви її знаєте?

—На жаль, не знаю. Хлопчиком я грався під нею, потім твоя мама з подружками плела тут вінки. Тепер і ти граєшся в її тінистому затишку.

Запропоновані розробки уроків з навчан­ня грамоти, у ході яких за допомогою різних вправ, ігор і завдань у дітей формується комунікативна ком­петентність допоможуть вам у підготовці до уроку, а учням сподобаються і запам'ятаються надовго.  (Додаток 1)

             Ключем до пізнання, освіченості, розумового роз­витку, повноцінної участі у суспільному житті кожної людини є досконале володіння комунікативними здіб­ностями. Розвиток зв'язного мовлення молодших школя­рів — одна з найактуальніших проблем шкільного навчання. Адже міцні знання з мови та добре розви­нене мовлення сприяють успішному засвоєнню знань з інших предметів. Набуті в початкових класах особистісні якості, зо­крема пов'язані з мовленням, не тільки забезпечують основу для подальшого навчання, виховання і розвитку підлітків та молоді, а й значною мірою обумовлюють практичну, громадську та професійну діяльність кожної дорослої людини.

          Розвиток комунікативних здібностей учнів почат­кових класів має здійснюватись не тільки на уроках мови і читання, а й обов'язково на всіх інших уроках та в позаурочний час. Без постійної підготовки дітей до уроків або епізодів з розвитку зв'язного мовлення не можна досягти високої навчальної активності. Тому слід, незалежно від теми, що вивчається, на кожному уроці виконувати певні вправи з розвитку зв'язного мовлення, які активізують розумові здібності молодших школярів та дають змогу кожному учневі проявити свої потенційні можливості, вміння зіставляти мовні явища, порівнювати, класифікувати, доводити пра­вильність власного судження, узагальнювати матеріал та розв'язувати проблемні ситуації.

             Мова — найголовніше знаряддя навчання. Діти користуються нею для різних цілей — для пояснення, опису, припущення, запитання, відповіді, розмірко­вування і т. д. Вивчення мови вимагає вироблення і розвитку в дітей певних навичок:

-  слухання і читання (з метою використання знань і думок інших людей);

- бесіди і письма (для вираження власних думок і почуттів).

           Вивчаючи програмований матеріал, учні повинні опановувати вміння зв'язно висловлювати свої думки в усній і писемній формі дотримуючись етики мовленнєвого спілкування. Подорож у Країну Слова вчителеві слід розпочинати дуже обережно. Спочатку необхідно виявити рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі на кож­ному уроці планувати роботу над словом і словосполу­ченням, образним висловом, точністю і доречністю їх вживання, розвивати в учнів звичку свідомо підходити до оформлення власної думки, прищеплюючи інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

             Робота над розвитком комунікативних здібностей учнів тривала, важлива і вимагає повсякденного уріз­номанітнення, зацікавлення учнів. Найважливішим засобом впливу на дитину, ушляхетнення її почуттів, думок та переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Формування комунікативних здібностей учнів початкових класів має стати метою, формою, змістом і засобом навчання на кожному уроці.

Нижче пропонуються вашій увазі елементи уроків, які демонструють роботу над розви­тком комунікативних здібностей учнів. (Додаток 2).

Висновки

         Опрацювавши науково-методичну літературу з даної теми та виконавши мету і завдання роботи можна зробити такі висновки:  

- Продовжувати працювати з дітьми над формуванням і розвитком комунікативних компетентностей, намагатись допомогти учням досягти «вершини творчості» – усної та писемної.

- Вчити дітей цінувати, любити рідне слово, відчувати його красу, збагачувати свій словниковий запас, формувати звукову культуру мовлення, розвивати власне зв’язне мовлення, викликати бажання та виробляти вміння передавати свої враження й думки за допомогою слова. Це пробуджує фантазію й уяву, прагнення творити. Впевненість у своїх можливостях дарує дітям цікавіше  спілкування між собою, з дорослими, з книгою, з довкіллям. Оскільки розвинута комунікативна компетентність – основний засіб спілкування, впевненість у тому, що тебе зрозуміють.

            Представлені вправи і завдання забезпечують формування і розвиток комунікативних компетентностей особистості, спрямованих на реалізацію учнем  його індивідуальних здібностей та організацію шкільного діалогу між учнями, між учнем і вчителем, між учнем і книгою. У навчальній діяльності домінує пошукове, розвивальне і стимулююче навчання. Окрім удосконалення комунікативних компетентностей, у дитини формується вміння навчатися, розвивається пізнавальний інтерес і бажання творити, що особливо актуально для сучасної української школи.

          Від сформованості компетентностей у 6 – 10-річної дитини залежить її подальша успішність у житті. Сформованість компетентностей, у свою чергу, залежить від способу навчання у початковій  школі, який визначає логіку розвитку особистості в усіх наступних вікових періодах.

          Пропоновані розробки педагогічних правил-порад щодо формування комунікативної компетентності учнів засобом інтерактивних ігор стануть у нагоді молодим вчителям.  (Додаток 3).

Усе, що вміють вчителі, вони від щирого серця передають дітям.

Список використаної літератури

1. Вашуленко M. С. Навчання рідної мови/ M. С. Вашуленко // Навчання і виховання учнів 2 класу -  Київ: Початкова школа, 2003.— С. 126-169.

2. Виготський JI. С. Собрание сочинений/ JI. С. Виготський. – Москва: Педагогика, 1982. – Т.2. Мышление и речь. - С. 313 - 340.

3. Гавриш Н. В. Теоретичні засади художньо-мовленнєвої діяльності/ Н. В. Гавриш//Художнє слово і дитяче мовлення. – Київ: Редакції загальнополітичних видань,  2005. — С. 7-23.

4. Державний стандарт початкової загальної освіти. – Київ: Освіта, 2012. – С. 4-33.                               

5. Климова К. Я. Комунікативні ознаки мовлення/ К. Я. Климова // Основи культури і техніки мовлення. – Київ: Ліра, 2004. — С. 7.

6. Савченко О. Я. Методика читання у початкових класах: посібник для вчителя/ О. Я. Савченко. – Київ: Освіта, 2007. – С. 334.

7. Савченко О. Я. Мовленнєвий розвиток учнів на уроках читання/О. Я. Савченко// Методика читання в початкових класах. – Київ: Освіта, 2007. —  С.105, 164-166.

8. Савченко О. Я. Читання/О. Я. Савченко// Навчання і виховання учнів 4 класу. – Київ: Початкова школа, 2005. — С. 215-217.

9. Сухіна А. В. Діалогічне мовлення: Збірник навчальних і контрольних вправ та завдань./ А. В. Сухіна. – Харків: Торсінг, 2004. – С. 40.

10. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором/ В. О. Сухомлинський// Вибрані твори:– Київ: Радянська школа, 1976. Т. 4. — С. 567- 578.

11. Чікарьова М. Ю. Підготовка виступу перед аудиторією/ М. Ю. Чікарьова// Мовленнєва комунікація. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. — 472 с.